Тарас Петриненко: Якщо ми не займаємося політикою, то потім політика не дає нам проводити концерти

Минулий понеділок у Бурштині відзначився концертом відомого українського музиканта, співака, композитора і поета  народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Тараса Петриненка.
На його піснях виросло не одне покоління, а деякі з них стали народними.
Про теперішнє творче життя співака і музиканта ми повели мову у ексклюзивному інтерв’ю.
    

 - Яке творче житя у Вас  на цей час?
     - Тарас Петриненко, як і годиться, виступає з концертами, правда, не так часто, як би хотілося, готується до свого ювілею, який випадає на березень наступного року, як Бог дасть дожити. Робить все те, що має робити порядний артист. Щось складає, над чимось думає, якісь вірші пише, якісь пісні планує. З альбомами зараз якось не дуже. Бо вони відходять у минуле, але робота відбувається. На даному етапі ми всі в полоні чергових українських виборів, бо, на превеликий жаль, якщо не займаємося політикою, то потім політика не дає нам проводити концерти. Так чомусь виходить, що ті, хто розважає публіку, вірніше, хто її тупить, більше мають шансів виходити з концертами, ніж ті, хто намагається нести до людей щось розумне, вічне.
    

 - Як часто у Вас відбуваються концерти в Україні і закордоном?
     - Зараз якось частіше ті концерти, які ми запланували самі робити, і відбуваються. Тому що нинішня влада нас не дуже турбує з пропозиціями концертів, можливо, знаючи наші внутрішні переконання. Досить туго зараз, але відбуваються концерти і за кордоном.
     

- Яка публіка Вас краще приймає?
     - Та, яка прийшла до залу. Правда, є якісь свої  відмінності, наприклад в Буенос-Айресі і Бурштині... Але, думаю, що на публіку нарікати не може жоден артист. Глядач є таким, яким він є.
    

 - Чи готуєте новий репертуар до свого ювілею?
     - Власне, над цим я зараз і працюю. Ті пісні, які вже люди давно знають або мало знають, обов’язково будуть у репертуарі, а ще я хотів би додати чогось актуального, щоб розкрити себе таким, яким я є сьогодні в цьому своєму віці.
    

 - А який Тарас Петриненко сьогодні?
     - Це судити глядачам, яким мене бачать, таким я і є. Якось себе розписувати – це неправильно.
    

 - Яка тема пісень імпонує Вам більше?
     - Ніколи в житті не писав пісень ні про що. Тобто – стежини, хатини, квіточки, ластівки і все, що співає, тьохкає, цвіте... Це для мене пусте місце.  Я такі пісні і сам не пишу, і не сприймаю. Для мене потрібна сутність речей. Я повинен від пісні, як від мистецького твору одержати щось таке, чого я не знав раніше або не відчував раніше. Тому намагаюся писати десь в такому плані. Навіть якщо це лірика, то вона достатньо драматична, конфліктна чи ще щось. Цебто, пустопорожні пісні я писати не люблю. Часом вони у мене траплялися, але все-таки це не моє.
  

   - Що вартісне в житті?
     - Це питання глобальне, але на сьогодні важливо, щоб Україна не загинула у цьому вирі внутрішньополітичних подій. Я надзвичайно люблю свою країну, свій народ, але просто не виношу на дух нинішню українську державу в тому вигляді, як вона є. І те, куди вона прямує сьогодні, мені не подобається. Я про це говорю відкрито.
  

   - Яка Ваша найцінніша нагорода?
     - Це Шевченківська премія, тому що народні артисти сьогодні можуть собі звання і купити. Ніхто й не здивується зараз, що людина без заслуг має таке звання. Тому часом хочеться свого «народного» покласти десь на сходи тих організацій, які роздають ці звання наліво і направо. А ось Шевченківська премія просто так не дається. Я сам був членом Шевченківського комітету і знаю, що людина, якій її вручають, мала щось зробити для України.

     Тарас Петриненко читав своїм шанувальникам поетичні твори та   разом з дружиною,  народною артисткою України Тетяною Горобець виконував найвідоміші хіти, які зал сприймав стоячи, бурхливими аплодисментами.
     Трохи більше 20 років назад мені довелося бути на концерті Тараса Петриненка та групи «ГРОНО», які разом із Софією Ротару мали концертні тури Україною, з тих пір співак іде своїм власним творчим шляхом і залишається відданим українській пісні.
     
     

Любов Галько